Прагнення до свободи – вчора, патріотизм і нездоланність – сьогодні, гідна Україна – завтра

На колишніх окопах – соняхи,
Мов маленькі сонця.
Може, то золотавим цвітом
Спалахнули солдатські серця?
І стоять, мов бійці, нескорені, Поклонившись землі живій.
Мов пригадують, все пригадують.
Свій останній жорстокий бій…

Для нинішнього покоління хлопчаків і дівчаток Велика Вітчизняна Війна це щось далеке… Але немає такої родини, будь то Україна, Білорусія, Грузія, Естонія, в якій не було б людини з життя якої було вирвано чотири роки. І ці роки були наповнені жахом, страхом, болем, горем.
Для Запорізького краю війна стала тяжким випробуванням. Зразу ж після початку війни декілька тисяч запоріжців пішли на фронт добровольцями, аби подарувати своєму народу свободу від фашистських загарбників.
Сьогодні, 12 травня 2016 року, в Запорізькому вищому професійному училищі, в рамках тижня методичної комісії класних керівників силами класних керівників Стрілець Н.В., Прокоф’євої А.М., Прокоф’єва Е.О., Яковлевої О.В., Краєвої С.В. і голови методичної комісії класних керівників Сергєєвої О.А. було проведено тематичний захід під назвою «Прагнення до свободи – вчора, патріотизм і нездоланність – сьогодні, гідна Україна – завтра».
Для участі в цьому заході був запрошений голова обласної організації офіцерів полковник Черепанов В.І., а також учасники Великої Вітчизняної Війни полковник Сурган Н.Л. і його дружина Сурган В.Н.
Учні нашого училища з цікавістю слухали розповіді ветеранів про ті страшні часи. Про те, як в одну мить перервалося мирне життя людей. Мрії, любов, щастя – все обпалив вогонь жорстокої кровопролитної війни. Дізнались учні і про те, що серед рідних наших педагогічних працівників є героїчні люди, які з першого до останнього дня війни перебували в рядах діючої Червоної армії і, не зважаючи на труднощі і небезпеку для життя, віддавали всі сили на порятунок поранених і наближення мирного часу. Про незмірну роль жінок у Великій Перемозі. Жінки-солдатки: матері, сестри, дружини, кохані… Скільки поневірянь випало на їхню долю в ті страшні роки війни!
Згадаймо ці імена:
Кавріна Лідія – лейтенант медичної служби, безстрашний медичний працівник, неодноразово виносила з поля бою поранених бійців і офіцерів і надавала їм першу допомогу, ходила в розвідку, вступала в бій з фашистами.
Доліна Марія – льотчиця, Герой Радянського Союзу.
Завалій Євдокія – єдина жінка командир взводу морської піхоти.
Храплива Ганна – канадка українського походження, яка воювала в складі канадського жіночого армійського корпусу … і багато інших …
Що б пам’ятали! Що б не забували!
Учні нашого училища підготували для почесних гостей свої виступи. Вони співали і читали вірші. А пам’ять про загиблих було вшановано хвилиною мовчання.
Душі наші, як педагогічних працівників, тішить усвідомлення того, що та молодь, яку ми виховуємо, пам’ятає та вшановує героїзм наших пращурів, отже в наших силах дати нашій країні національно свідомих і гідних громадян, бо то є наше майбутнє.
На очах присутніх блищали сльози. Це були сльози скорботи від того, що багатьом народам довелося випробувати на собі жахи війни. І це були сльози радості та вдячності, адже наші діди і прадіди подарували нам Велику Перемогу!