В ДНЗ « Запорізьке вище професійне училище» відбулася подія, яка не набула широкого наголосу тільки тому, що мала “камерний формат” – виховний заход для учнів групи № 10 другого курсу професії «Живописець. Флорист», класним керівником якої є викладач Прокоф’єва Анжела Миколаївна.
Для учнів, для викладача, як класного керівника і людини, якій і самій пощастило виховуватися на таких зустрічах, ця подія була дуже важливою і хвилюючою. А виховний захід, до якого так відповідально готувалися всі, був присвячений одразу декільком подіям, які були знаковими у жовтні. Найголовнішими подіями є: День визволення Запоріжжя від фашистських загарбників, День визволення України від фашистів, День ветеранів і День людей похилого віку. Ось така кількість визначних дат припала на жовтень місяць! Тому, із почуттям великої відповідальності, ми з учнями почали готуватися до заходу.
Порадившись із директором ДНЗ «Запорізьке вище професійне училище » Кондратьєвим Ігорем Івановичем , який дуже уважно слідкує за моральним і патріотичним вихованням своїх підопічних , методистом Кулинич Оленою Анатоліївною, заступником директора з навчально-виробничої роботи Граур Іриною Вячеславівною, заступником директора з виховної роботи Хімченко Наталією Юріївною, соціальним педагогом Сєргєєвою Оленою Анатоліївною стосовно структури заходу , було вирішено запросити ветеранів.
Хто як не вони, – живі свідки тих важких часів, допоможуть учням зрозуміти, на яке велике Діло повстала уся Країна заради визволення від ворога, заради майбутнього покоління, за ради нас з вами!
Вже відлунало багато святкувань у спогадах та піснях, присвячених визначним подіям жовтня, але люди, які звільнили Запорізьку область і Україну від фашистів, відбудували її після війни, віддавши здоров’я Батьківщині, народили у напівголодні часи дітей, виховали їх, тяжко працюючи на відбудуванні Дніпрогеса та заводів, хто як не ці мужні люди достойні уваги і шанування нами – тими, хто колись для цих людей похилого, але не зхиленого віку вважався тим майбутнім поколінням, заради якого було перенесено стільки тягот і турбот?!
Вже не має багатьох людей, які були свідками, або учасниками тих подій, тому дуже важливо встигнути, так би мовити «доторкнутися до історії» , встигнути здивуватися мужністю, мудрістю, добротою цих так і нездоланих важкою долею людей. Мене, як підростаючу особистість, виховували такі зустрічі у дитинстві та у юності, але час невблаганний! І ми, з моїми підопічними, такою зустріччю, так би мовити, ще встигнули “стрибнути на останню сходинку поїзду, що невблаганно прямує в минуле”.
Усім відомий старовинний вислів, що народ, який не пам’ятає та не поважає своєї історії приречен на вмирання.
Пам’ятаємо! Тому перемагаємо!
Але і в наші часи лунають гармати та вибухи. Як колись, у сорок першому руйнуються домівки і гинуть люди. Багато людей і я серед них молимось, щоб ця кривава війна зупинила своє існування, щоб Господь зберіг наше місто від пострілів, і у Запоріжжі николи більше не повторилолося те, що сталося тоді. Доречно було згадати про створення у місті і селах винищувальних батальонів, отрядів народного ополчення та подвиг самих містян, які вели партизанську підривну діяльність та працювали вдень на будівництві оборонних укріплень, а в ночі – на заводах. І так було по всій Україні.
Окупація Запоріжжя тривала 2 страшних роки і 10 днів і ночей . Це означає тількі одне – масові страти людей, примусові роботи, вигнання працездатньої молоді на рабську працю до Немеччини. Серед запрошених гостей були люди , які народилися и прожили все життя у нашому місті і разом зі всією Країною переживали це лихо, а потім працювали на відбудові Дніпрогесу та на будівництвах БАМу і інших будівництвах Вітчизни. Вони із захопленням розповідали про все, що було в їх житті, а учні слухали, затамувавши подих, дивуючись тому, як проста людина, майже їх ровесниця, могла перенести всі випробування. Приємно було відчувати, що молодь, як і я колись у дитинстві, прониклася повагою і вдячністю до ветеранів. Я із великим задоволенням спостерегала, як мої діточки готувались до цього свята, з яким натхненням співали пісні часів Великої Вітчизняної Війни, як щіро частували шановних ветеранів смачненьким тортиком і чаєм. Гостям і учням було надзвичайно приємно таке спілкування. Вже непросто було стримувати сльози і гостям, і мені , і учням. Я, як класний керівник і як людина ще раз переконалась, що у нас дуже хороша молодь, а в мене найкращі діти, які можуть співчувати і бути вдячними. В такі хвилини приходить відчуття, що не даремно живу на цьому світі, виконую виховну місію, яка обов’язково дасть добрі плоди.
Ми з моїми вихованцями прийняли рішення: щоб якось віддячити шановним ветеранам за їх вклад у збереження життя, підготувати цікавий майстер-клас по створенню декоративних тарілочок з елементами декупажу і флористики. Кожен із гостей своїми руками зміг зробити гарний сувенір на пам‘ять про незабутню зустріч і забрати його додому.
А ще і на додаток , усі присутні мали змогу насолодитися дуже душевними піснями того часу у виконанні директора магазину «Гармонія» Андрія Шмиріня, якій є добрим другом нашого навчального закладу.
Сплинув час непомітно, потрібно було закінчувати зустріч, але дуже не хотілось разлучатися! Не наспілкувались! Чим більше тривала бесіда, тим рідніше ми ставали один для одного.
Таких слів вдячності не часто можна почути! Це ми повинні були дякувати, а вдячність отримали самі.
Сфотографувавшись на добру згадку, вирішили зустрітися ще, бо цього тепер чекати будуть не тільки ветерани, але й учні.
До виховного заходу на гостини завітали Голови і представники :
Запорізької ради ветеранів Вознесенівського району ,
Запорізької ради ветеранів вчителів Вознесенівського району,
Відділення соціально- побутової адаптації Вознесенівського району Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування .
З повагою и побажанням миру та добра, класний керівник групи № 10 , професії «Живописець. Флорист» Прокоф‘єва Анжела Миколаївна.
01 . 11 . 2016 р .
